|
2009 рік для першого та другого номерів жіночої збірної України з фехтування на шпагах – львів’янок Яни Шемякіної та Анфіси Почкалової – видався направду «бронзовим». 23-річна Яна стала третьою на молодіжному (U-23) та дорослому чемпіонатах Європи, а 19-річна Анфіса зійшла на «бронзові» сходинки юніорських (U-20) першостей планети і континенту та дорослого чемпіонату світу. Окрім того Почкалова здобула юніорський Кубок світу, а Шемякіна – черговий титул чемпіонки країни. До особистих наград дівчата додали командне «золото» Універсіади-2009 у Бєлграді.
Однак темою номер один у розмові нашого кореспондента з особистим наставником славетних львівських фехтувальниць, заслуженим тренером України Андрієм Орліковським, були не спортивні досягнення Яни і Анфіси, а ймовірна зміна їхнього місця проживання: останні тижні у різних ЗМІ багато розмов точиться щодо намірів дівчат залишити Львів.
- Пане Андрію, проясніть ситуацію – що означають всі ті слухи, ніби Шемякіна і Почкалова мають намір змінити місце проживання?
- А з чого ви взяли, що це плітки? На жаль, як це не прикро, але швидше за все, найближчим часом, якщо нічого не зміниться на краще, і Яна з Анфісою, а разом з ними і я, зміними прописку. Цілком можливо, що Львів також залишать і молодші дві дівчинки – 17-річна Анастасія Івченко та 15-річна Ксенія Пателеєва, які також мають неабиякий талант до фехтування.
- Складається враження, що і вас, і ваших учениць хтось у Львові образив.
- Ображати нас ніхто не ображав. Справа в іншому – у Львові, як ми розуміємо, спортсмени високого рівня нікому не потрібні.
- Так вже й абсолютно нікому?
- Ні, я не маю на увазі спортивне керівництво міста, області чи спортивних шкіл та товариств. Навпаки, нам допомагають чим можуть і Юрій Майборода, який опікується спортом в облдержадміністрації, і перший замісник облради ФСТ «Динамо» Віктор Яцковець, і директори ШВСМ та УФК Петро Редько і Степан Родак, і ректор ЛДУФК Євген Приступа. Але проблема в тому, що їхні можливості обмежені. Зокрема маю на увазі покращення житлових умов моїх підопічних. Перш за все веду мову про Яну Шемякіну. Вона на міжнародних змаганнях прославляє Львів з 2001 року, коли стала чемпіонкою світу серед кадетів. За дев’ять років Яна здобула чимало нагород світового і європейського рівнів, але керівники області і міста не зробили для неї майже нічого. У Львові спортсменів такого класу, як вона, можна перерахувати на пальцях. Однак її, як зрештою і практично всіх решта, лише годують обіцянками.
- Можна більш конкретно?
- Слухають дуже уважно і обіцяють допомогти, але на ділі нічого не рухається. Вже не один рік Яна стоїть на черзі на житло, але таке враження, що ту чергу законсервували. Причому в ній постійно відбуваються якісь ротації. Хтось з львівських спрортсменів добре виступив на чемпіонаті світу чи Європи, і він вже в цій черзі перший. Пройшов якийсь час, і вже хтось інший показав результат – змінився і перший номер черги. Але при цьому ніхто нічого так і не отримав.
- А взагалі провідних спортсменів міська і обласна влада якось відзначають?
- Звичайно, що так, але це все більше схоже на знущання. За прикладом далеко ходити не буду. На початку жовтня Анфіса Почкалова на дебютному для себе чемпіонаті світу в 19 років завоювала бронзову медаль в особистих змаганнях. Запросили її разом з першим тренером Зоряною Семіряк на вшанування. Привітали і нагородили... почесною грамотою.
- А якоюб мала б бути нагорода, на вашу думку?
- Не все в житті вимірюється грошима, а тому грамота – це також приємно. Однак, вважаю, що принаймні тисяч 10 гривень Анфіса заслужила. Зрозумійте, спортсмен також мусить мати кошти на проживання. Тим більше, що він постійно витрачає дуже багато енергії. А значить йому необхідні нормальні харчування та умови для відпочинку – це все разом дозволяє організму відновлюватися. А про яке відновлення, про який відпочинок може йти мова у Шемякіної, коли вона живе в двокімнатній квартирі разом з батьками і братом, у якого своя сім’я – дружина і син. Раніше Яна ходила вдень, між тренуваннями, до сестри, яка живе в однокімнатній квартирі окремо від батьків. Там дньом нікого не було і вона могла принаймні вдень дві-три години перед вечірнім тренуванням відпочити. Але в цьому році сестра народила дитину. Яна й далі між заняттями йде до сестри, але самі розумієте, що про повноцінне відновлення за таких умов немає що й говорити.
- Чи можна вас запитати, які пропозиції щодо зміни прописки ви маєте?
- Не буду особливо приховувати, бо інформація, яку подають у ЗМІ, в принципі відповідає дійсності. Найбільш привабливою є пропозиція з Криму. В Севастополі є один бізнесмен на прізвище Михайлов, який є великим шанувальником фехтування. Він відкрив приватний клуб і запрошує нас захищати його честь. При цьому обіцяє вирішити наші житлові проблеми в найкоротші терміни, а також виплачувати нормальну зарплатню і оплачувати поїздки на збори та змагання. Є ще кілька пропозицій зі Сходу та Півдня України. Знаєте, спілкуючись зі своїми колегами та спортсменами з інших регіонів України, я вже давно прийшов до висновку, що найгіршим відношення до спорту та й загалом до фізичного виховання дітей є, як це не прикро, саме на Західній Україні, а особливо у Львові. Бо в тому ж Тернополі чи Івано-Франківську хоча б щось роблять, а в нас – тільки говорять. На словах у нас всі такі патріоти – куди там... А от ділом його практично ніхто не підтверджує.
- А ви з кимось з керівників області чи міста про проблеми тої ж Шемякіної говорили?
- Звісно, що так. З тим же мером Львова Андрієм Садовим піднімав це питання не раз. Але Андрій Іванович завжди при журналістах та телекамерах говорить, що всі наші проблеми будуть вирішені найближчим часом, а потім, тет-а-тет, починає пояснювати, що Київ забирає всі гроші, які заробляє місто, а тому він нічим допомогти не може. Відверто кажучи, вже набридло слухати – кожен раз одне й те саме.
- Ви разом зі своїми помічниками – Зоряною Семіряк, Андрієм Тачиним та Діною Пантелеєвою – за 15 років роботи створили справжню школу, з вихованців якої нині на 80 відсотків сформована жіноча збірна України з фехтування на шпагах. Залишати школу на призволяще вам не шкода?
- Школа у нас насправді працює непогано. Для прикладу скажу, що цієї осені Ксенія Пантелеєва (рідна племінниця тренера Діни Пантелеєвої - Авт.) у свої 15 років стала призером етапу Кубка світу серед 20-річних юніорок і виборола «бронзу» дорослого чемпіонату України. А кидати напризволяще школу я не збираюся. Ми подумаємо, як зробити, щоб ніхто не потсраждав. А ще скажу, що мої колеги вже й самі є достатньо кваліфікованими спеціалістами, щоб готувати класних спортсменів. Шкода тільки, що вони у Львові мало кому потрібні.
- А за кордон ви з своїми вихованками виїхати не маєте часом наміру?
- От чого-чого, а цього ми робити не збираємося. Хоча пропозиції надходять постійно. Але ми хочемо жити на Україні і захищати лише її спортивну честь.
Довідка
Яна Шемякіна. Рік народження – 1986. Місце народження – Львів. Фехтуванням займається з 1997 року. Заслужений майстер спорту. Тренер – Андрій Орліковський.
Спортивні досягнення.
Особисті змагання: чемпіонка світу 2002 р. серед кадетів; бронзовий призер чемпіонату світу 2003 р. серед кадетів; чемпіонка світу 2003 р. серед юніорів; бронзовий призер чемпіонатів Європи 2005 р. серед юніорів та дорослих; чемпіонка Універсіади-2007; брозовий призер чемпоінатів Європи 2009 р. серед молоді та дорослих.
Командні змагання: бронзовий призер чемпіонатів Європи 2005 р. серед юніорів та дорослих; триразова чемпіонка Універсіад – 2005, 2007, 2009 р.р.
Анфіса Почкалова. Рік народження – 1990. Місце народження – Львів. Фехтуванням займається з 2001 року. Майстер спорту міжнародного класу. Тренери – Зоряна Семіряк і Андрій Орліковський.
Спортивні досягнення.
Особисті змагання: бронзовий призер чемпіонатів Європи серед юніорів 2008 і 2009 р.р.; володар юніорського Кубка світу сезону 2008/2009; бронзовий призер чемпіонатів світу 2009 р. серед юніорів та дорослих.
Командні змагання: чемпіонка Універсіад-2009 р.
P.S. На фото: Яна Шемякіна, Ксенія Пантелеєва та Анфіса Почкалова – наразі ще львів’янки. А як буде завтра?..
|
