.

Ексклюзивне інтерв’ю з найкращим тренером України 2008 і 2009 років за версією НОК

Ім’я героїні Олімпійських ігор-2008 в Пекіні та найкращої спортсменки України двох останніх років Ольги Харлан сьогодні добре знає практично кожен мешканець нашої країни. Натомість ім’я того, хто вивів шаблістку з Миколаєва в зірки світового спорту знає значно менше людей. Але Артем Скороход, який тренує Ольгу практично з перших днів її занять фехтуванням і якого Національний олімпійський комітет України визнав найкращим тренером України за підсумками 2009 року, відноситься до такого стану речей абсолютно спокійно. 

- Я людина спокійна і загалом не дуже люблю перебувати в центрі уваги, – почав розмову з кореспондентом «СПОРТИВКИ» пан Артем. – Головне, щоб був результат, а популярність та визнання – справа другорядна. Хоча звісно, приємно усвідомлювати, що твою ученицю і тебе особисто визнано найкращими в країні. Проте до різноманітних рейтингів, тим більше серед представників різних видів спорту, я відношуся стримано – це все відносно. Тішить хіба той факт, що все це позитивним чином впливає на популярність фехтування, як виду спорту. Наприклад, у нас в Миколаєві після перемоги наших шаблісток у Пекіні, дуже багато дітей виявили бажання займатися цим прекрасним видом спорту.  

- А як прийшла у фехтування Ольга Харлан?

- До фехтування Харлан займалася бальними танцями і навіть мала певні успіхи. А в фехтувальний зал Олю привів її хрещений батько Анатолій Шлікарь, заслужений тренер України з фехтування (Анатолій Миколайович є особистим тренером іншої олімпійської чемпіонки Олени Хомрової – Авт.), який і тренував її якийсь час. Причини, чому він передав Харлан мені, на той момент тренеру-початківцю, я вже зараз не пригадую. Але трапилося саме так.  

- В маленькій дівчинці талант майбутньої зірки ви розгледіли одразу?

- Сказати, що це майбутня олімпійська чемпіонка, я звичайно тоді не міг. Але те, що у дівчинки є неабиякі здібності до фехтування – було помітно неозброєним оком. А найбільше чим вона вирізнялася серед ровесниць, це своєю цілеспрямованістю і надзвичайно великим бажанням перемагати. Ця жага бути першою не проходить в Олі ніколи – вона прагне виграти не лише кожен турнір, а кожен бій, навіть на тренуваннях. З подібним характером, я думаю, вона досягла б успіхів у будь-якому виді спорту. 

- Чи очікували ви, що вже в 19 років вона досягне таких гучних результатів? 

- Знаєте, вона дуже рано стала перемагати. І не лише серед ровесниць. Можливо, цьому посприяло те, що в Україні жіночу шаблю почали розвивати трохи пізніше, ніж в інших провідних фехтувальних країнах світу. Так вийшло, що наша нинішня національна команда, яка виборола «золото» Пекіну-2008, практично цим складом виступала і по кадетах, і серед молоді, і серед дорослих одночасно.  

- А не було ризику, що змагаючись з дорослими спортсменками, дівчата передчасно «згорять»?

- Знаєте, у фехтуванні, на відміну від інших видів одноборств – це не страшно. Є чимало прикладів, коли вже в юному віці спортсмени досягали серйозних вершин і потім трималися в світовій еліті упродовж багатьох років. Тут головне, правильно тренерам відноситися до психіки спортсменів. В нашій команді жіночої шаблі це вдалося зробити.  

- У 2009 році Ольга Харлан виграла всі офіційні старти сезону. Лише на чемпіонаті світу в особистому турнірі програла американці Зануссі. Причому з доволі серйозним відставанням у рахунку.  

- Зануссі на сьогоднішній день є беззаперечним лідером у світі. Вона виграла дві Олімпіади поспіль і цим, думаю, все сказано. Так що Оля програла в Антальї не кому будь, а головному фавориту чемпіонату світу. Щодо результату фінального бою, то ми не робимо з цього якихось драматичних висновків. Так, Зануссі сильніша за Харлан, але рахунок їхнього бою в фіналі аж ніяк не відображає співвідношення сил між ними. Оля не раз минулого року обігрувала свою грізну суперницю. В тому числі в на турнірах серії Гран-прі. Просто в фіналі Зануссі повела в рахунку і Харлан, намагаючись схилити шальки терезів на свою користь, стала ризикувати. Що ж, цього разу не вдалося, але їхнє протистояння на цьому не закінчено. І потім, у Зануссі значно більше досвіду, а в таких поєдинках, як фінал чемпіонату світу, це грає чи не головну роль.  

- Тобто, перемоги вашої учениці на головних стартах сезону ми ще обов’язково побачимо?

- Гарантувати в спорті перемоги – справа надто ризикована. Інша справа, що в нас є конкретна мета і ми знаємо, яким шляхом до неї потрібно йти. Ми постійно вивчаємо всіх своїх серйозних суперниць, а не лише одну Зануссі. Адже американка – далеко не єдина фехтувальниця, яка може виграти у Харлан. Головне, знати сильні та слабкі сторони опоненток і вміти цим скористатися в бою. 

- А якою ж є ваша мета?

- Скажу лаконічно: наша мета – «золото» Олімпіади-2012. 

- Наскільки серйозною є конкуренція у жіночій шаблі в Україні? 

- Звісно, вона поступається конкуренції на міжнародних змаганнях. Скажу більше, хотілося б, щоб сильних дівчат-шаблісток в Україні було якомога більше. 

- Харлан в одному з інтерв’ю сказала, що в Україні, на її думку, лише шість спортсменок відповідають серйозному міжнародному рівню.

- Напевне, це вона мала на увазі тих, хто здатен вже сьогодні боротися в еліті. Але шестеро спортсменок з одної країни в світовій еліті – це, повірте, зовсім не мало. Якщо ж казати про перспективи нашої жіночої шаблі, то найкращим прикладом того, що у нас все нормально з резервом, є виступ на Всесвітній Універсіаді-2009 в Бєлграді. До столиці Сербії ми могли повезти основний склад національної збірної, але тренерська рада прийняла рішення відправити другу команду. І дівчата виступили просто блискуче – завоювали «золото» в командних змаганнях. 

- Проте командних змагань з жіночої шаблі на Олімпіаді-2012 в Лондоні не буде. Тому нині, напевне, необхідно зосередитися на особистих турнірах. 

- Я категорично не згоден з такою постановкою питання. Адже окрім Олімпійських ігор є ще чемпіонати світу і Європи, етапи Гран-прі. І успіхи в командних турнірах на цих змаганнях є також дуже важливими і престижними. І потім, командні перемоги додають впевненості кожному члену збірної і в особистих турнірах.  

- Ми говорили про національну збірну та її найближчий резерв. А чи задовольняє вас стан справ загалом у фехтуванні в Україні та зокрема в жіночій шаблі? 

- Думаю, що відповідь ви знаєте самі. Мені здається, що сьогодні в Україні, окрім футболу (але футбол – це не спорт, а індустрія бізнесу), в усіх видах спорту проблем більш ніж достатньо. І фехтування не є винятком. Адже інвентар (а він далеко не дешевий) зазвичай батьки дітям купують за власні кошти. З поїздками на змагання – дуже часто те саме. Ну а про зарплату дитячих тренерів я взагалі мовчу – це просто злидні. Тому можна сміливо стверджувати, що перемоги українських спортсменів на міжнародній арені – це досягнення не завдяки підтримці держави, а всупереч тому, що відбувається в країні.