.

Після тривалої перерви Ви відвідали змагання Кубку України в Дніпропетровську. Які враження? Що нового побачили в українському фехтування?

В чоловічій шпазі я помітив дуже високий загальний рівень майстерності , із 109-ти

учасників змагань – приблизно 20-25 спортсменів доброго міжнародного рівня.Вибери із цих 25-ти четвірку для збірної ,і кожен з обраних буде спроможний виступити не гірше за тих, хто дійсно поїхав зараз до Шефілда. Якщо порівняти цей рівень з сучасним середнім рівнем в Угорщині чи Німеччині, то там ми ледь-ледь нарахуємо 10-12 шпажистів такого класу. Але помітно і друге: зірок спроможних систематично боротися за найвищі світові сходинки ми не маємо. Вже більше як 10 років я спостерігаю по міжнародних турнірах за нашими сучасними лідерами: Карюченко,Хворостом,Нікішиним,Ошаровим та ін. хлопці безумовно сильні і добре навчені , але всі фехтують в стилі «високий стандарт». Класична рапірна техніка доповнена шпажним «боєкомплектом». Але мудрі зарубіжні зарубіжні опоненти вже здавна навчилися «читати» такий стиль. Якщо проводити на базі цієї техніки методичні вправи,чи вивчати біомеханічний аналіз рухів у фехтуванні – цим хлопцям небуло би ціни! Де там можна поставити поруч актуального олімпійського чемпіона італійця Тальяріоля, чи сучасного лідера французів Грум’є? Вони й близько не підійдуть під наш стандарт. Але… в фехтуванні не існує ані оцінок за техніку виконання ані за естетичне враження. Може в інших видах зброї виразність рухів і має якийсь опосередкований вплив на розподіл очок від суддів, але в шпазі однозначно ні. Принцип мінімального випередження і тотальної доторканості виштовхує шпагу із традиційно приорітетного в фехтувальному навчанні техніко-тактичного поля в поле психологічне, вимагає від тренера окремого погляду на розвиток свого учня.

Тобто відомий у Львові жарт : «Шпага починається там, де закічується фехтування» на ваш погляд виглядає об’єктивним?

(Сміх.) Це славнозвісний вислів засновника львівської фехтувальної школи В.А.Андрієвського . Метр знав що казав. Коли ми були студентами, цей вислів здавався нам образливим. Потім ми сприйняли його з гумором. А коли в середині вісімдесятих довелося побачити наживо на турнірі «Таллінський Меч» німців – вихованців школи Елема Бека, французів Рібу,Ланглє, Анрі, угорців Кольцонаі,Секелі,Паппа, італійця Маццоні все стало ясно. Великий вчитель мав рацію так казати. Категоричність його висловлювання провокуваля нас на доказ, на пошук.

Довго шукали?

Дивіться: в підручнику фехтування під редакцією Булочко, по якому вчилися всі випускники інфізів 60-х, 70-х років було написано : «Підготовлений рапірист після певної спеціальної підготовки становиться добрим шпажистом» Це сприймалося як догма. Після сходу з доріжки останнього самобутнього бійця тих часів Г.Крісса( ще пощастило побачити його на Турнірі Найсильніших Союзу у Львові в березні 1972р.), шпага в Союзі потрапляє в глибоку кризу. «Рідкий птах долітав тоді» до вісімки найсильніших на Чемпіонатах світу чи Олімпіадах… А у Львівській шпазі? Повністю панували п’ятиборці. Вони не втомлювали себе загальноприйнятими нормами , а «вбивали нас на злеті» за рахунок психологічної розкутості і фантазії.

В 85-му році на всесоюзному зборі в Сухумі (де за ініціативою В. Назлимова, тоді практикувався офіційний обмін досвідом, у вільний від тренувань час) , після доповіді вельмишановного М.Мідлера на тему «Пересування в фехтуванні» , тренер-самоучка В. Ніколайчук мав сміливість сказати « Вибачте ,шановний, але у шпазі стійка бійця має нагадувати стійку моряка на кораблі під час шторму, а крок в перед в підготовчій фазі має бути без підстановки позадустоячої ноги , що забезпечує спортсмену швидке балансування дистанцією, в умовах характерних для шпаги постійних змін ініціативи…»

Ця нотатка нікому ще тоді незнайомого «вискочки» із одеської кочегарки мала ефект розірваної бомби для маститих фахівців. Це було щось подібне на гоголівське «До нас приїздить ревізор…» Як вони на нього накинулися…Як вони змішали з брудом всю його концепцію… А він починаючи з 86-го і далі, кожен рік давав чемпіона чи призера світу. І навіть його загибель в 90-му не зупинила цієї динаміки. Справа продовжувала жити. Павло Колобков,скажімо, аж до 2007 року вигравав все що міг : від повного олімпійського компекта (срібло в Атланті,золото в Сіднеї,бронза в Афінах) до купи перемог на чемпіонатах Європи,світу, етапах Кубку світу, поки не втомився від одноманітності…

Важливе інше. Побачивши мистецтво тауберського перукаря Бека, ми, покоління 80-х навчилися ризикувати, не боятися відступати від загальноприйнятих норм. Так, в основі фехтування має бути класика, а далі… Раціоналізм і творчість, незалежність погляду, вивчення психологічних особливостей своїх вихованців, робота по лінії, яку підкаже сама природа.

Якщо вас вірно розуміти,з середини 80-х шпага у нас пішла вгору. А зараз? Чоловіча шпага прямує в застій?

Рішуче ні. Загальний рівень дуже високий. Безліч успіхів серед юніорів і кадетів, величезний потенціал. Справа в іншому. Треба ризикувати,заохочувати нестандартні наміри в бою, не доводити навчання в стадію «як я фехтував сам». Ретельно вивчати класику, а не заганяти її в догму.

І як на всьому цьому етапі виглядають,на Вашу думку львів’яни?

За львів’янами стежу завжди. Скажімо,багато хто й не помітив, що найкращі міжнародні результати у літописі львівської шпаги досяг талановитий спортсмен Максим Шевченко: 9 місце на кадетській першості світу у 2007 році , 10 місце на юніорській першості Європи 2009 року. Це події історичні. І зараз на Кубку України він показав, що спроможний потрапити до еліти. Але тренерам і функціонерам потрібно шукати мотивацію для нього. В часи розповсюдження ідей ринкової економіки,всі згадують перш за все економічну мотивацію і опускають руки, мовляв грошей немає. Але фехтування,взагалі,не ринковий спорт – по-перше; по-друге , Максим дуже раціональна і самостійна людина, успішно навчається на економічному ж факультеті Львівської Політехніки і ані в думках не планує заробляти від спорту. Йдеться перш за все про психологічну мотивацію і ,якщо хочете, кон’юктурну.

Дуже цікавий і самобутній спортсмен – Андрій Гірковий. Я познайомився з нам ще в 2004-му році на кадетській першості світу в Пловдіві (Болгарія). Це сильний фехтувальник ,як і Шевченко був чемпіоном України серед юніорів, неодноразово потрамляв до збірної. Але здається, що зараз він використовує десь 60-65% свого потенціалу.

Найбільш технічний львівський шпажист – Михайло Гаранджа. Надійний, з врівноваженою сильною психікою , завдяки чому він ніколи не падає нижче свого рівня – для команди це, взагалі ,незамінна якість. Дебютував у збірній на кадетській першості європи в Бурже і на світовій в Белфасті.

Якби італійці побачили десь у вісімці своєї юнацької першості такого кадра як Назар Колачко , він одразу би привернув увагу головного тренера збірної і «сів на орбіту» молодіжний етапів кубку світу. А в нас він «зависає». Прикро.

Зато які талановиті хлопці 92-го,93-го,94-го років народження зростають у Львові. Сергій Томак,Сергій Смірновський, Олександр Ваулін,Антон Димитренко. Відмінний резерв. Дехто може й не помітив, що юніорська збірна Львівщини з шпаги виграла цього сезону командну першість України. І зараз на Кубку України в Дніпропетровську, наша збірна, яка наполовину складалася з юніорів була в четвірці найсильніших, між котрих із «чистих» команд Був тільки Харків (начолі з найдосвідченішим українцем Д.Карюченко), а два перші місця посіли команди ЗСУ та ШВСМ Київ, по суті перша і друга збірні України.

Тобто практична робота у Львові із кадрами ведеться,і дуже продуктивно. Щоправда адрес, де зростають зараз сильні шпажисти небагато : Сеченова 7 і крапка…

Відкрите питання: чому наші хлопці, скажімо, Швченко і Гірковий не в полі зору чоловічої збірної? Не вистачає кон’юктурної підтримки? Це вже справа функціонерів і тренерів-організаторів. Інша річ, що треба ретельно вивчати систему відбору в збірну, досконало знати її сильні і слабкі сторони та влучно «вистрілювати» з формою своїх підопічних не взагалі, а тут і зараз…

Перейдемо до жіночої шпаги. Ви дивилися її у Дніпропетровську?

«Картинка олією»: Орліковський проти всіх. І завжди на коні. Різниця в якості між «продукцією» скромної школи фехтування з вулиці Руської у Львові і іншим українським валом вражає. Торік на турнірі в Базелі випадково зустрів екс-киянина О.Черемського, який привіз своїх учнів з Америки. Він голосно привітав мене: «А! Бачите Сергій Олегович, ви винайшли матрицю, а Андрій поставив її на поток» Та яка там матриця, я тільки обслуговував природні рефлекси Андрія і робив все щоб він, по перше не зав’язав з фехтуванням, і по-друге не дай Боже не зрадив обраному стилю. На початку 87-го , коли стиль був майже сформований і Андрій постійно потрапляв у фінали юніорських Союзів, я відправив його до Москви , до Ніколайчука, на рік-два. Із своїх резонів: 1) Цього вимагав кон’юктурний фактор, 2) Потрібні були свіжі ідеї . Мені казали – Він не повернеться . Я посміхався, учнів було багато і нудьгувати не було часу… По кінці строкової служби ,в травні 88-го Андрій повернувся до Львова з купою свіжих ідей (в першу чергу в питаннях захисту і дистанційної гри) і ми разом включилися в роботу. В 89-му році Андрій виграв Чемпіонат України , Молодіжні Ігри Союзу, в січні 91-го потрапив у четвірку на міжнародному турнірі «Таллінський Меч» , у червні 91-го зробив вирішальний вклад в історичну перемогу команди на Спартакіаді Народів.

Зараз, на прикладі його тренерської роботи, ми і бачимо, що можна ризикувати і не дивлячись на критику, посміхи й нерозуміння йти своїм шляхом і досягати високих мірок. І не треба гадати, що всього-то 20-ти річна Анфіса Почкалова відразу після гучного успіху на Чемпіонаті Світу 2007 року мусить, як швейна машинка Зінгера, «нанизувати на нитку» нагороду за нагородою. Людина дорослішає, психіка балансується, техніка наповнюється , приходять поразки, потім непомітно повертаються успіхи. І не треба спекулювати ,що, мовляв Яна Шемякіна переїздить кудись-там до Києва і стане вже якби не наша. Та куди-би вона не переїхала, навіть до Австралії, марка нашої школи буде з нею назавжди. Бо стиль, який наполегливо, рік за роком, формує її тренер є діючим тільки в енергетичному зв’язку з ним самим. Це як коропа зі ставка в Млинках перевезти кудить в Дніпровську затоку і він, або не виживе, або буде вегетувати без пвного куражу.

Єдине від чого я би застеріг своїх учнів – нині провідних тренерів – це прераннього форсування 15-18 річних дівчат до важкого календаря дорослих турнірів. Мова йде про талановитих Ольгу Задорожну, яка вже в тимчасовій кризі , і Ксенію Пантелєєву , яка може в таку кризу потрапити, якщо не поберегти її від важких, (перш за все сенсорно) навантажень дорослих світових змагань.

В нашій розмові ми почули багато висловів, які не завжди потрапляють в тренерські розробки. Наприклад: психологічна мотивація, заохочення нестандартних намірів і т.п. Гадаєте це все входить в функції тренерів? Може краще наймати досвідчених психологів, як це роблять у команді українських шаблісток?

А навіщо тоді ми, тренери вивчали в Інфізі психологію спорту? Розумію, може це вивчення було й інколи поверхневим,але у всякому разі ми отримали початкові напрями, які постійно треба поповнювати досвідом. Розумієте, легше за все перекинути питання психології, фізичних кондицій,здоров’я, харчування спортсменів на лікарів, психологів, адміністраторів, а самому стати «ходячою мішенню» для видачі індивідуальних уроків. А в випадку невдалого виконання учнем технічного прийому в бою, стати біля доріжки,розширити руки і голосно закричати: «Що ти робиш?» Це шлях розриву з ним. Треба розуміти учня, зростатися з ним, бачити подію спільними очима,якщо хочете, мати з ним інтуїтивний зв’язок. Це довголітній процес,який встановлюється роками спільної праці. І якщо ви поставили собі за мету: прославитися разом з учнем – це шлях в нікуди. Інша річ:прийти до розуміння процесів. Стати дійсно професіоналом своєї справи.

Ви закінчили Інфіз в…?

78-му

Крім самої по-собі учбової програми для отримання диплому щось запам’ятали? Чи рахуєте себе також за тренера самоучку?

Звісно запам’ятав. Це були високої якості ескізи, які вже потім наповнювалися змістом. Інша справа,що,коли маєш важливі речі десь поруч, всяку по-собі не дуже й вже вважаєш важливою, а потім все раом дає ефект. Аналізувати все це ніколи немає часу – життя постійно вимагає тримати темп. Але спробуємо розібратися по черзі: розуміння вірної техніки – від Е.Сладкова; питання селекції, володіння групою , техніка пересувань і відчуття зброї - від В.Бусола; аналітичність мислення – від Б.Турецького (читали його останню книгу? Рекомендую), авторитаризм і контраверсійність від В.Андрієвського (глибокої співпраці ніколи не було, але його авторитет в ті часи, що називається висів в повітрі – достатньо було короткої репліки чи,навіть погляду щоб почути багато). А лекції В.Келлера… Це була пісня. Шкода було пропускати, навіть з поважної причини. Деколи приїжджали вранці зі змагань, і зі зброєю прямували не додому а на кафедру Келлера, де ледь-ледь встигали послухати і записати Великого Майстра своєї справи. І якщо ми вже при іменах, необхідно згадати ще як мінімум два : першого тренера В.Войтенка і В.Лілова – справжнього менеджера, яких зараз бракує (всі успіхи нинішньої львівської шпажної школи – його заслуга; не випадково він і в Америці розкрив свій талант, організувавши приватну академію фехтування).

Приїдете у Львів на євро 2012?

Звісно. Почекаємо на жеребкування.