.

Сьогодні жіноча збірна України з фехтування на шпагах авіарейсом Київ – Бухарест вилетіла до Румунії, де проведе заключний етап підготовки до чемпіонату світу, який у першій декаді жовтня прийматиме турецька Анталья. У складі «синьо-жовтого» квартету шпажисток і дві представниці ЛДУФК – студентка ІІІ-го курсу Анфіса Почкалова та магістр факультету спорту Яна Шемякіна.

- Яна, кілька днів тому у Харкові ти виборола титул чемпіонки України в особистих змаганнях. Сподівалася на успіх?

- За характером я є максималістка, а тому прагну в кожному змаганні виступити якомога краще. Тим більше зараз, коли до головного старту сезону залишилося якихось три тижні. Національне «золото», сподіваюся, додасть мені впевненості на світовому форумі в Туреччині.

- Який з поєдинків виявився для тебе найважчим?

- Можливо це прозвучить дещо банально, але найскладніше було в фіналі. По-перше, коли до перемоги залишається зробити один крок, дається взнаки психологія. У цій ситуації дуже важливо забути про значення цього бою, а зосередитися виключно на процесі власне фехтування. Думки про результат на доріжці безпосередньо під час бою ніколи не призводять до перемоги. Я в цьому вже не раз переконувалася на власному досвіді. А по-друге, Олена Кривицька, моя суперниця по фіналу, дуже сильна шпажистка. До того ж ми з нею прекрасно знаємо про сильні і слабкі сторони одна одної. Так що в цій зустрічі психологічне навантаження було подвійним.  

- А що трапилося в командних змаганнях, коли ти з партнерками програли своїм молодшим землячкам?

- І знову вся справа у психології. Адже за класом ми за них сильніші. От ми й не налаштувалися як слід на бій – сподівалися виграти малою кров’ю. Коли отямилися, було пізно – суперниці впіймали кураж. Окрім того, страх програшу десь нас паралізував, нам забракло розкутості у фехтуванні. Одним словом, отримали хороший урок на майбутнє.

- Головне, аби подібне не повторилося на чемпіонаті світу в Антальї.

- Що ви, на подібних змаганнях недооцінки суперника не буває в принципі. Адже там збираються найкращі фехтувальники зі всього світу. А в шпазі, не хочу ображати представників рапіри і шаблі, конкуренція особливо серйозна. В особистих змаганнях на нагороди небезпідставно розраховує десь чоловік 40 а то й 50. Вистачає конкурентів і в командному турнірі. На мою думку, з мріями про медалі до Туреччини приїде команд 10 – 12, не менше.  

- А які мрії з турецьким чемпіонатом світу плекає Яна Шемякіна і її подруги по збірній? 

- Не буду приховувати, ми дуже хочемо зійти на п’єдестал пошани. Тим більше, що в липні, на чемпіонаті Європи у Пловдіві, ми виступили невдало, програвши вже в 1/8 фіналу дівчатам з Швейцарії. А ще ми вже нині тримаємо в голові Олімпіаду 2012 року в Лондоні. А щоб вибороти на неї командну ліцензію, необхідно вже від тепер весь час триматися на вершині світового рейтингу. 

- У Пловдіві збірна України провалила командний турнір. Зате в особистому ти стала бронзовим призером.

- Хочу завоювати одну з медалей в індивідуальних змаганнях і на чемпіонаті світу. Причому, як на мене (сміється – Авт.), краще, щоб вона була із золота.